#Понедельниккрутыхлюдей
Юлия Мизера
Мама шестерых, жена.
Крута людина особисто для мене - мій чоловік. Він не здається перед невдачами, як та дитина, він падає але встає, і це мене в ньому мотивує. А ще - він вміє просити пробачення, він не має гордині - він добрий, і знаходить в собі силу ( з його слів це дарує йому Бог) .
Юлия Мизера
Связаться с Юлей
Лена: Всем доброе утро, или у кого-то уже в самом разгаре день. У нас сегодня понедельник, а значит #ПонедельникКрутыхЛюдей. Сегодня с нами будет очень крутая девочка - Юлия Мизера. Хочу рассказать о ней побольше. Вот Юля как раз к нам присоединяется. Посмотрим, кто еще к нам присоединяется в такое чудесное время. Пока ждем Юлю, я благодарна каждому, кто слушает нас. А вот и она.
Юля: Доброго ранку. Супер, обох нас видно.Будемо сьогодні розмовляти українською мовою, тому що ти так вирішила. Будемо україномовні :)
Розкажу трішки про Юлю. Юля для мене була дівчинка зі старшої групи. Ми довгий час разом ходили на танці. Ми з Юлею приблизно одного віку, але Юля ходила в старшу групу. І в дитинстві це дуже важливо, адже у старших завжди своя тусовка, ти хочеш їх наслідувати, бути схожим, дивишся так би мовити з відкритим ротом. А зараз ми на танці не ходимо, зовсім інший період, але навіть зараз ти для мене така «старша», та - яку хочеться наслідувати.
Дякую :)

Я завжди на тебе дивлюсь і, насправді «колекціоную» людей, знаходжу у кожному якусь «фішку», яка мені імпонує та хочу втілити у своє життя. Ти мені імпонуєш багатьма речами. Мені подобається твоє відношення до життя, твої думки, твоє відношення в сім'ї, те, що ти виховуєш шістьох! Це для мене взагалі просто космос. В мене поки що взагалі нікого немає. Тому до цього часу дивлюсь на тебе як на старшу та хочу наслідувати. І це так кайфово, що ти сьогодні погодилась зі мною поговорити в прямому ефірі.
Мені теж. Приємно, що ти вибрала мене одну із. Прикольно

Так, Юлічка, дивися, ти для мене, в першу чергу, дуже гарна жінка. Мені здається, що ти з тих відеокасет, де ми танцювали, ти взагалі не змінилася ззовні.
У тебе є ті касети (сміється)? Бо я свої загубила, і для мене було б прикольно подивитися.

Так, у мене вже давно у списку справ значиться пунктом перевести ці касети на якийсь цифровий носій, як буде готово – одразу поділюсь з тобою.

І так.
По-перше, ти дуже гарна жінка.
По-друге, – дружина, ви для мене дуже цікаве та щасливе подружжя, яке для мене є прикладом для наслідування.
По-третє, ти реально є мамою шістьох.
Оце так я бачу твої ролі .А як ти їх бачиш? Які ще у тебе є ролі, і яку б з них ти поставила на перше місце?
Ну, напевно, зараз на даний момент лише мами та дружини, тому що всьому свій час. Я би, звісно, хотіла, якщо бути чесною, мати ще якусь соціальну роль і втілювати якісь свої таланти, а я впевнена що вони в мене є. Я ніколи в цьому не сумнівалася, адже вважаю, що в кожної людини таланти є. Просто або люди не вірять в себе, або не хочуть їх розкривати, або обирають таку зручну позицію «Я нічого не вмію» - не робити самій собі виклик зручно.

Я вважає що у мене є талант, просто усе в житті має свій час. Але зараз на нього не час. А намагатися понад силу аби щось комусь довести…

В мене просто часто таке запитують, хтось щиро, а хтось не дуже, на кшталт «А тобі не набридло сидіти вдома з дітьми?» Ніби очікуючи на відповідь «Так, мені так важко, так набридло, і так хочеться себе реалізувати.» Це, якщо чесно, просто гра на публіку. Не для себе особисто. Тому зараз у мене лише такі основні ролі як «мама» та «дружина».

Я, взагалі, екстраверт, я зовсім не інтроверт. Мені потрібні люди, я люблю людей, я люблю спілкуватись з людьми. Я ще не знаю як саме, але бачу своє призначення саме у цьому. Не з речами, адже речі це ніщо, особисто для мене. От хтось працює з речами, щось виготовляє, але я не так. Я бачу свій розвиток лише з людьми. Не знаю, чи відповіла на твоє питання. Але на даний момент я лише мама та жінка.
Твоя порция энергии на почте
Подпишись на мою рассылку и получай новые интервью и материалы на почту
Лена: Круто) Дивись, я колись читала Стівена Кові « головне увага головним речам» от він якраз пише про те, що ми з тобою говорили, про ролі.
Так от, він пише що ролей повинно бути багато і всі вони повинні бути в балансі, але я пам'ятаю як він описував приклад своєї дочки яка завагітніла, народила дитину і каже : « ну в мене зараз робота, я не можу приділяти їй увагу, а він каже їй про те, що саме зараз вона приділяє увагу своїм дітям, і потім вона цього робити не зможе»

Юля: Так, саме так. Про це я й кажу. Просто в мене з дитинства залишилось таке враження, в мене в дитинстві була подруга, ми жили поблизу , разом ходили в школу до 9 класу. Так от в мене тоді склалось таке враження, і в мене і в неї батьки ходили на роботу, але в неї була бабуся і вона кожен день після того як ми приходили з школи вона йшла до бабусі. І бабуся її завжди зустрічала з накритим столом, розпитувала, обціловувала і всі інші ніжності) А я завжди поверталась в пусті квартиру….це зовсім не осудження батьків, тоді у всіх так було. Але коли мене моя подруга запрошувала до себе, я приходила до неї, бачила усе це і думала – як класно коли тебе зустрічають, і не інколи – а кожен день) Як класно відчувати ці емоції)І тому я щаслива що я можу дозволити собі не ходити зараз на роботу і зустрічати своїх дітей після школи, готувати їм те, що вони найбільше люблять, дарувати їм емоції. А будувати свою кар'єру я ще встигну, в мене ще буде на це час , я вже говорила колись, здається навіть писала в інстаграмі. До нас декілька років тому приїздять паломники з Польщі , жінка та чоловік приблизно 60 років, вона вся така гарна, не в плані прийнятих стандартів краси, а в плані того , що не так просто передати словами. Тонкі ключиці, внутрішня краса, і у неї якраз шестеро дітей))) Я не знаю як так співпало, ми це не планували, не домовлялись спеціально, її звати Лідія) От вона розповідає що вона виховала шестеро дітей , віддала їм усе , що потрібно і лише зараз у свої 60 років почала втілювати свої мрії та бажання, але вона зовсім про це не шкодує , вона каже що кайфує від того, що все зробила правильно, займається зараз розкопками і всім що її цікавить.Вона підтверджує – на кожну справу має бути свій час, діти потребують уваги саме зараз, потім вона їм по факту буде не потрібна, а кар'єра від тебе нікуди не дінеться, ти можеш зробити її і в 60 і в 70 років. Так само мені каже мій чоловік, що тобі в 60 буде заважати будувати кар'єру ? Тобто потрібно розподіляти що для тебе важливо і слідувати цим приоритетам.

Лена :Ну супер , от я нещодавно гортала твої дописи і ти в одному з них написала що чітко знаєш які в тебе таланти. Тому розкажи про це детальніше, які вони ?

Юля:
По перше – я цікавлюсь психологією ( я навчаюся на психолога- соціального педагога) можливо зараз я вже не стільки читаю, але раніше перечитала велику масу книжок.
По-друге – тема медицини, для мене це дуже цікаво. От якби мені дали змогу заново обирати навчання – я б обрала медицину. Хоча можливо я ще й буду цьому навчатись. Це мене дуже цікавить, я вечером як вкладу усіх дітей спати, зайду на сторінку якогось лікаря і можу півночі читати. Це для мене дуже цікаво, можливо саме з цим в подальшому й буде пов'язана моя діяльність.По- третє – я смачно готую, дійсно смачно готую. ( блін коли себе не похвалиш ніхто тебе не похвалить , сміється) По-четверте – я люблю моду. Я ,як і будь яка жінка ,цікавлюсь модою, стилем, раніше в мене всі листочки були змальовані образами і полюбляла шити на замовлення .Та ще всього багато. В кожного є багато талантів – головне покопати)))

Лена :Це круто! Це така рідкісна позиція, жінки в більшості кажуть я не знаю чого хочу, що вмію…в чому мій талант…А ти кажеш – талант чи ні а мені подобається, і це реально круто

Юля: Саме так, мій папа колись казав на всі мої « я не вмію» А ти пробувала? Треба постійно пробувати. Я за шкільних часів мабуть за двадцять гуртків спробувала і лиш на танцях зупинилась. Я постійно пробувала) Мама мені казала та скільки ж можна, а я все пробувала. Головне не здаватись – що я пробувала мені нічого не підійшло, а не зупинятись. Я навіть на фехтування ходила)))Зараз хочу піти на гітару) чоловік мені подарував дуже гарну гітару ( я прямо в шоці від того яка вона класна) Так от можливо хтось з тих хто дивиться ефір може порадити когось. Хочу брати індивідуальні уроки гри на гітарі. Я вже давно мала таку мрію) І хоч з голосом в мене не дуже склалось ( хоча кажуть що голос можна заспівати) хочу навчитись грати. Ось так

Лена: Знаєш ми з тобою тут на одній хвилі) Я нещодавно взяла у сусідів синтезатор і скачала програму яка ніби дає урок, і я такий кайф відчула, тому я тебе розумію.І круто що тобі таку позицію дали батьки – не боятись а пробувати. І заздрю твоїм дітям, які таку життєву позицію також отримають, не боятись а пробувати. Ти ж так само їх виховуєш?

Юля: Боже , звісно так) так само малі мої часто пробують різні гуртки, нічого страшного якщо щось не вийде, не вийде тут – вийде інше. У мене ходив малий на англійську з таким плачем…бо всі задовбали що це потрібно, сучасний світ і таке інше…це звісно так, але навіщо я буду силувати дитину якщо їй то не до вподоби ?

Лена: Слухай, у мене таке цікаве питання от наприклад , якщо тобі каже дитина – хочу на теніс, через місяць – хочу на футбол, ще через місяць знову щось інше..От як тут бути ? дозволяти змінювати чи попросити що хоча б рік хай спробує побити

Юля :Ну ми не ставимо часові проміжки, але звичайно я деколи помічаю це навіть у дорослих є що перше хочеться йти а потім ні ( як у спортзал) ,тобто пояснюю що завжди є спади інтересу. От до прикладу Адам уже три роки ходить на боротьбу, спершу все було круто а потім щось інтерес пропав, його почав цікавитись футбол…а я кажу давай так, не кидати боротьбу, а взяти футбол паралельно. Якщо футбол тебе дуже затягне то тоді можна перейти. Я вважаю що у всіх дітей є спади інтересу, і звісно інколи можна « під надавити» але ні в якому разі не ламати

Лена :Слухай, гортала я вранці твою стрічку, готувалась до ефіру, і так цікаво. Ти зараз пишеш українською мовою, і якщо спершу трішки ріже вухо, то потім звикаєш і вже коли доходиш до російськомовних дописів стає незвично)

Юля :Так, я й сама коли згадаю як я говорила російською стає дивно. В мене доречі малі теж дуже класно переключились ( крім маленької Ані) . Я запитую вчора Яна , чи пам'ятає він як ми розмовляли російською, і він згадує і сам з себе сміється)

Лена: Ще якщо раніше гортати там просто фото, без підпису, мало виставляла про своє життя, і от далі я бачу що ти починаєш писати багато, багато постити,розповідати в сторіс. От як цей момент змінився, як ти вирішила відкрити своє життя? Ти м що ти ділишся зараз, що стало поштовхом?

Юля: Я от зараз згадую що стало поштовхом…я взагалі люблю писати, а все розпочалось з того що моя аудиторія почала збільшуватись, люди почали мені писати і запитувати : « а чи ви віруючі» , « а чому стільки дітей» , і я вирішила що простіше всім в дописі одразу відповісти. Хоча я й сьогодні відписую всім у дірект, інакше совість мучить) Це ж людина, я завжди ставлю себе на її місце, її щось цікавить, щось турбує. Багато людей ж відверті, і коли хочеться видалити інстаграм бо він забирає багато часу я згадую що саме тут в мене стільки багато людей з якими і переписувалась на такі особисті теми. В мене запитували порад. Оце напевно, саме люди дають мені зрозуміти куди мені рухатись далі. Твоя фразу про колекціонування людей – прямо в десяточку.

Лена:От бачиш, ті хто нас дивиться і не написав Юлі через свої страхи чи ще щось, то тепер ви знаєте – пишіть. Для Юлі це навпаки круто)Окей, ти кажеш що ти почала писати – відповідаючи на питання, але зараз ти ж пишеш не лише відповіді а й просто думки. Як думаєш,чого ти це робиш?

Юля:Ну не знаю, можливо як самореалізація, як виписати наболіле. От ведуть ж люди щоденники, для чого? Щоб викласти емоції, але вони на папір – а я в інстаграм.От коли я пишу пост – бо я не пишу як блогер – тог що треба. Але я пишу точно те що в мене зсередини. Тому знайте, якщо я пишу пост – то це те, що з середини.Ти запитала чому пишу – це як викид емоцій, можливо так)

Лена :Прикольно, я в свій час почала писати саме так. Я працювала з психологом і розуміла що мені потрібно отримати похвалу а в аудиторії це зробити легше.

Юля: Можливо й так, мені мій Сергій каже : - " Ну що там в твоєму інстаграмі тебе вже похвалили? , сміється з мене )) але що тут приховувати, якщо є віддача) Це як артист – він співає бо їм хлопають)) От до прикладу декілька днів назад я написала про млинці , бо за них багато питали. Мені це мало властиво, я пишу більш емоційне щось, але написала бо просили. І мені дуже приємно коли пишуть коментарі, і я глянула сьогодні – 700 осіб зберегли мій пост про млинці – і це так приємно. Бо ж що для людини головне – бути комусь потрібною, приносити користь, і я думаю як кльово що це комусь сподобалось. Це можливо егоїстично трошки, бо ніби ох яка я крута. та все ж ) якщо не заряджає то чому ні ?

Лена: Так це круто, і я сама зараз проходжу той етап що потрібно про себе піклуватись, зараз наїстися на свій голод чим потім маніпулювати іншими.Доречі – ти віруюча людина, мені це дуже імпонує адже я далека наразі від цього та зустрічаю багато віруючих людей зараз. Багато речей є які я знаю, і є які я не знаю і вступаю в діалоги, адже це моя цікавість. Я маю таку віру, що яке б віросповідання не було, усі ми діти на цій землі, діти класного організму, ну якось так, але мені дуже імпонує що ти віруюча людина і не боїшся говорити про це в інстаграмі.От ти зачепила тему егоїзму і мені хотілось ці питання поєднати. З позиції віри чи є і де є місце егоїзму ?

Юля: Ой це така довга тема. Мене якщо взагалі на тему віри зачепити то можу дуже довго говорити, інколи люди навіть жалкують що зачіпают.
По-перше - в багатьох людей складається враження що якщо людина віруюча - о вона дуже релігійна. це не так, існує природа релігійності, от якщо тебе виховали в якихось канонах і ти постійно ходиш в церкву, виконуєш обряди...це не є погано, але це не віра зовсім.
Я тобі скажу що я впевнена в своїх поглядах але християнкою, віруючою я себе не можу назвати. З цим потрібно бути обережно щоб не злетіти вище неба й не дивитись на всіх звисока. Що до позиції егоїзму? що ти маєш на увазі?
Лена: Ну от коли ти розповідала що 700 людей зберегли пост про млинці , ти сказала що це круто але ні егоїстично, і ти це так сказала ніби це хочеться але це не дуже добре .

Юля: Звичайно, коли ти робиш для себе добре то є ризик злетіти до неба як я казала, у всіх він є - спокуса звеличити себе. Але я вважаю що якщо говорити про щастя для людини - це служити для когось, не тоді коли ти береш, і чому я почала говорити за млинці. От коли ти робиш корисно і отримуєш щастя. Багато вважає що християнин це той хто дозволить витирати об себе ноги, не має власної думки, котрий смиренний. Ні. Це не так, яка заповідь цього вчить? Заповідь - возлюби свого ближнього як самого себе. Але її перекрутили . суть у тому що якщо ти себе не любиш, як ти любитимеш інших? Лише коли ти вмієш любити себе як дитя Боже ти можеш любити іншого. Це якщо коротко, адже це дуже довга тема

Лена: Насправді мені це дуже імпонує, прямо " лягає " на мої вподобання. Власне на тренінгу Тоні Робінса ми виставляли свої цінності, і перша моя цінність - це віддавати. Але коли ми робили трансформацію цих цінностей я зрозуміла, що я ж віддаю - а я віддаю від себе останнє, мене не залишається , я йду в мінус і вимагаю від усіх це назад. Тому я поставила на перше місце енергію та здоров'я. Адже якщо я про себе попіклуюсь тоді я зможу віддавати

Юля: Саме так, якщо коротко)

Лена: Слухай, а коли у тебе така велика сім'я, вистачає часу служити іншим? ( крім сім'ї )

Юля: Вистачає) Ми вже з чоловіком 7 років маємо при церкві дні служіння. Зараз до речі катехези ( це проповіді ) і я їх веде двічі на тиждень. Якщо мати бажання - часу завжди вистачає. І мені інколи здається - я стільки на себе взяла, як я встигну, але все встигають. Усе що робиться на Божу славу- все встигають

Лена :Тобі тримати такий настрій допомагає віра, чи виховання, що саме допомагає тримати такий позитивний настрій ( все встигнеться, спробували - не вийшло, то не страшно) , що стоїть в основі?

Юля :
Перше це віра та Бог. Завжди є спокуса зробити з себе супергероя, та ресурси завжди закінчиться, тому що власна сила не всемогутня і лиш віра , Бог та молитва мене трима. Було мільйон разів коли я падала і казала навіщо це все, але віра мене втримала. Також я не беру усі дрібниці близько до серця, як каже мій чоловік - в мене сталеві нерви .
Лена: Зазвичай це навпаки, жінки сприймають все близько до серця а чоловіки ні)

Юля:
Знаєш він чоловік на всі 100 , це його роль, просто він сприймає чуттєво. Знаєш як мені здається що всі чоловіки такі, вони молодці, тримаються, лиш помирають раніше жінок..не помічала? А чому ? - тому що жінки ( як казали на ціковому симінарі) як ті що біжать на довгу дистанцію, а чоловіки на коротку) Вони можуть швидше і сильніше але жінки більш витривалі довше. Жінки просто можуть себе накручувати, а я навчилась не накручувати від свого чоловіка. Я завжди все питаю прямо

Лена :Маю дуже круте питання (ти сама підказала) як взагалі тримати себе в класному емоційному стані після народження? Мені це дуже цікаво адже це чекає й на мене в майбутньому) Як це, коли за ніч змінюється все твоє життя?

Юля:
Ох я не знаю..назвіть мені жінку у якої не було післяродової депресії? Хіба що у неї щось не так з гормонами. Усі шість раз я казала собі ось тепер все буде класно...і все одно десь на третій день накривало. Я от зараз згадую і думаю я що дурна тоді була? Та ні, просто вже доведено що у всіх є депресія, просто себе потрібно підготувати , і всіх рідних,що десь тиждень два після родів ти будеш як дурна і зможеш на рівному місці влаштувати скандал. У мене завжди були післяродові депресії. Ну перший раз це точно. Адже перше народження це таке конкретне До та Після..бо до цього твоє життя належить тобі, ти робиш що хочеш, потім усі трусяться над тобою бо ти вагітна. а потім різко всі переключаються на дитину, і ти мало того що після родів, все болить, ті шви, тобі треба годувати, груди розпирають, а всім все рівно до тебе, і ти ще маєш вночі вставати...це так важко, і фізично й емоційно. Тому я завжди дівчатам кажу - не треба ту гординю до неба піднімати і сказати я все сама. з першого дня скажіть - допоможіть мені, просить допомоги, це єдине що вам допоможе. як добре що є бабусі , дідусі, можливість нянь..не розумію тих хто каже я справлюсь сама, ну для чого? Кому ти хочеш щось довести? тобі ж самій буде важко,за місяць втома накопиться і може статись нервовий зрив, кому воно треба? Одна дівчина мені каже як добре що вам допомагають і ви можете кудись вирватись, а я відповідаю фразою Комаровського ( він подобається мені хоча не усім я згодна) Що не сім'я підлаштовується під дитину - а дитина під сім'ю. Зрозуміло що є те що ви не можете змінити,але старайся зробити ситуацію так, що ти сама контролює ситуацію. Хочеш йти - йди і не думай що тепер ти в закриттю і, не думай що твоя дитина буде комусь заважати, живи.

Лена: От ти кажеш - бери дитину та іди, ти не повинна перелаштовувати своє життя , лиш підкоригувати. Але ж навколишні люди не встигли підлаштуватись. От допустимо твоя дитина комусь заважає? Як бути з дитиною в публічних місцях .

Юля:
Я вважаю що люди мають бути розуміючі, це нормально коли мала дитина плаче. В мене колись була ситуація, ми були на службі в церкві і там була дівчинка двох років яка реально всім заважала, і я не витримала, підійшла особисто до настоятеля сказала про це. А мені кажуть - це твоя проблема, якщо зараз ти скажеш цій мамі то вона може знітитись і закритись, й взагалі нікуди не ходити ( ми тоді говорили конкретно за церкву) але взагалі це стосується усіх місць. Звичайно якщо дитина доросла і їй можна почснити - звісно. А якщо дитина маленька, то як їй не плакати, так що тій мамі тепер зашитися? Це взагалі проблема нашого менталітету. Коли ми з чоловіком їдемо за кордон я бачу що там на це взагалі не звертають уваги. Навіть у турції , Польщі, нікого ще не соромить. А от у нас якщо дитина заплаче то всі зразу обертаються на ту бідну маму ніби вона не знати що робить. Це потрібно міняти, дівчата - не сидіть дома, показати що у вас є дитина) Хай люди до нього звикають

Лена: Я переїхала в Словатчину, і мене дуже дуже вразило що тут усі діти спокійні. І навіть якщо дитина захныкала - ніхто не звертає уваги, це справа конкретної сім'ї. Навіть якщо мама гаркнула на дитину - ніхто не піде її вчити.

Юля:
І це правильно я вважаю, а у нас всі хочуть вчити

Лена: Я читала одного психолога і вона писала , ніколи не підходьте, і описувала що вона лиш одного разу підійшла, коли в магазині в малого була істерика і його мама вже не знала що робити а бабуля чужа підійшла і почала кричати на маму. Так от вона підійшла " культурно" подякувала бабусі за опіку і підтримала маму. Адже вона як психолог розуміє. Вона каже - це проблема цих людей і не втручайтесь.

Юля:
Я теж так вважаю, нерідко навіть обривала на пів фразы тих хто хоче мене навчити як виховувати дітей. От в мене ж теж діти вміють закочувати істерики типу " купи мені і з паданням на підлогу" я на це просто не реагує, ігнорую ,і коли хтось втручається то мене аж тіпає. я вважаю що втрутитись можна лише в момент насилля, все. Все інше - табу. Це дуже підриває авторитет мами в очах дитини. Якщо навіть у нас чоловік виховує дітей - я не втручаюсь, і це правило. Якщо він чи я були неправі то про це ми можемо сказати один одному наодинці, але не перед дітьми.

Лена: Це класно та мудро і ти повинна цим ділитись . У нас сьогодні понеділок крутих людей і я хочу ще задати тобі одне запитання , адже ти дуже дуже крута. Хто для тебе " крута людина"

Юля :
Дай подумаю - чоловік, реально мій чоловік. Дуже вчора хотіла піти на Машу єфросініну, але не вийшло, хотіла б знайти декілька крутих людей крім чоловіка, але поки що для мене він крутий. Він дуже впертий,інколи це може бути вадою ( коли ми сваримось) але в плані досягнень - він не здається перед невдачами, як та дитина він падає але встає, і це мене в ньому мотивуєА друге - він вміє просити пробачення. От я горда, я реально города. він мене навчив того, що ми не маємо звички не розмовляти. Навіть якщо сваримось - то до кінця без мовчанок. Але я всеодно можу затаїти образу, не можу попросити пробачення - а він ні,він добрий, і знаходить в собі силу ( з його слів це дарує йому Бог) .


Лєна: Такий цікавий парадокс - впертий але вміє просити пробачення. Юлічка я вдячна тобі за ефір. Можливо я ще щось тебе не запитала і ти б хотіла сказати - маєш нагоду.

Юля:
Напевно навіть не людям а читачам хочу сказати - пишіть мені) Я люблю людей, люблю спілкуватись . Я от бачу що дуже часто соціальні мережі закривають людей, а я не хочу так. я люблю спілкуватись, якщо ви потребуєте поради чи допомоги - пишіть, я дуже люблю людей)

Лена : Юлічка дякую за ефір, ми його зберігаємо , він буде доступний на сторінці і через трошки буде на ютуб. Дякую тобі за час проведений з користю)

Юля: Дякую і тобі )


Made on
Tilda